Три чарівні слова, які допоможуть вгамувати істерику у дитини

«Моя дитина ніколи не буде істерити, так як твоя». Ця фраза виникла в мене перед очима, коли в громадському транспорті маля років трьох несамовито плакало, а матуся відчайдушно й даремно намагалася його заспокоїти. Молодь дивилася з осудом, люди літнього віку - зі співчуттям, а жіночка з маленьким школяриком промовила: «У вас росте здорова й хороша дитина, а істерики – це нормально, вони скоро минуть.»

Капризи й прояв власного «Я», це не недоліки виховання й розбещеність -  це етап психологічного розвитку, через який проходять усі малюки. Матусі й татусі повинні знати, що відбувається з крихіткою, щоб адекватно сприймати поведінку дитини й уберегти її від зайвого стресу.

 Близько трьох років в дитини починається етап психічного розвитку, він триває до 6-7 років. Головною діяльністю у дітей в цьому віці є гра. Виділяють три періоди: молодший дошкільний вік (3-4 роки), середній (4-5 років) і старший (5-7 років).  У три роки дитина починає засвоювати норми соціальної поведінки, малювати, конструювати. Іграшки на довше утримують увагу непосиди. Відбувається перехід від імпульсивної поведінки  до ситуативної, дитина копіює поведінку дорослого.  Якщо дитину б’ють, вона б'є свої іграшки; якщо на маля кричать  - крихітка не реагує на підвищений тон вихователів в садку; якщо в сім’ї заведено обійматися на прощання, маля обіймає друзів.

Мамо, Я сам!

Третій рік в житті дитини називають кризовим (криза трьох років), оскільки він є переломним з точки зору усвідомлення дитиною себе як особистості. Вона свідомо говорить "Я", "Я не хочу, Я не буду, Я сам!» Малюк хоче самостійно одягатися, самостійно їсти, пробує самостійно застібати ґудзики. І тут матусі роблять велику помилку. У них бракує терпіння й часу , адже крихітка робить усе надто повільно. Замість того, щоб заохотити та похвалити дитя, батьки роблять усе самі.

Як допомогти дитині впоратися з емоціями

На третьому році життя улюбленими іграми для дітей стають рольові ігри. Дитина переймає певну роль, зображаючи з себе маму, тата, виховательку дитячого садка, і повторює жести, міміку, мову. Спостерігаючи за поведінкою дитини, батьки легко зрозуміють, що турбує маля. Спробуйте пограти разом та наділити якусь іграшку рисами дитини. Корегуйте поведінку малечі у формі гри. Спокійно реагуйте на плач, пояснюйте та спілкуйтеся з крихіткою, так ви навчите маля не лише слухати вас, а й чути.

Психологи рекомендують практикувати чарівний прийом під час дитячої істерики: опустіться на рівень очей дитини  і тихо прошепочіть: «Я тебе люблю», цей шепіт діє сильніше ніж найгучніший крик.   

Вісімдесят відсотків особистості формується в межах сім’ї й лише двадцять – це вплив суспільства. Наша дитина ніколи не буде такою, як ми хочемо, вона буде такою, як є ми. Частіше обіймайте своїх дітей, говоріть чарівні слова, ніколи не принижуйте і пам’ятайте: щасливі діти виховуються в щасливих сім’ях!